«РњРѕС” улюблене село»
Весна. РџРѕСЂР° роботи, РјРёСЂСѓ, Р·РіРѕРґРё…
Цвірінчуть невгамовно горобці,
Росте травичка на селянському роздоллі,
І сонця лагідного світять промінці.
Розтала річенька Камишна серед поля,
Текучи РІ невідому далечінь…
Над нею море верб схилилося додолу
Р† пташка щось щебече цінь — цвірінь.
РЈСЃРµ село — зеленії лимані,
Розділене рядками верб, тополі….
І десь далеко, в глибині туману
Паруюча земля у чистім полі.
А там, у лісі, як дитина до матусі
Тягне листочки пролісок до сонця
А біля нього щось сніжок невдусі
Потік від теплого ласкавого промінця.
Через широке поле, мов та стрічка
Р’»С”ться стежина РїРѕРІР· СѓСЃРµ село
Йдучи по ній, відкриється картина
Дивніш якої ще на світі не було.
Є в ній і ферми, і свинарники й вівчарник
Ставок, садочок С– зелений гай…..
Є також і непролазній чагарник
І все це мій прекрасній рідний край!
Рђ вранці встанеш — сонце тільки сходить,
А вже на поле їдуть трактори,
Доярки йдуть РЅР° ферми — РєРѕСЂС–РІ доють,
Овечок випасають вівчарі.
Немає кращої, ріднішої природи
РќС–Р¶ РІ тому місці, РґРµ Р·»СЏРІРёРІСЃСЏ ти!
Для мене — це село РјРѕС” красиве
Велике і єдине на усі світи!
